Головна » Фестиваль » На березі Ріки Часу

На березі Ріки Часу

  • Творити речі власними руками, малювати образи, перетворювати мелодії в музику, творити Життя. Жити своїм життям, жити з натхненням та радістю, жити, втілюючи мрії та подорожуючи світом. Творити не тому що треба, не для того, щоб похвалитись, а тому що є такий настрій та нестримне бажання.

     

    Не важливо, ким ти був раніше, важливо – хто ти є насправді. Не важливо, як тебе оцінять, важливе твоє щире бажання та праця. Який би шлях ти не обирав, важливо, щоб вибір був усвідомлений. Стежки ідуть долинами та лісами, біля струмків із запашними мріями, біля скель утрачених надій, порогів змін та берегів Вічної молодості, крізь яри смутку та гущавини страху, під небом, на полях зірок та полуничних галявинах радості.

     

    Береги Ріки Часу приймають всіх охочий до майстерень Природи, до ансамблю води і вітру. Вечірнє вогнище скликає до себе мандрівників простору і часу, шукачів свого шляху і натхнення, бардів та поетів, воїнів та цілителів. Втрачаються кордони ілюзій, держав, грошей, професій та статусів, залишається живе спілкування. Під зорями чи дощем, просто неба, між дерев, на землі, яка знає про нас усе...

     

    Ранок розливає радісний туман долиною Ріки Часу, вмиваючи присутніх краплями нових миттєвостей. Ранок розпалює день – нове, непізнане та загадкове життя. Світ побачить та почує чарівні мелодії і завзяття щирої праці, передасть їх долиною Натхнення і далі – у Всесвіт. Час усміхнеться, призупиниться на мить та помахає нам крилами метелика, засвідчуючи важливість миттєвості у плинному бутті…


    ***

     

    Хоча б на тиждень вимкнути телевізор, мобільний, планшет, комп чи інші пристрої. Таке враження, що ми самі скоро перетворимось на якісь пристрої. Не думати про те, що навалюється ззовні, не думати про звичне коло подій...

     

    Зустріти світанок, зрадіти новому ще непізнаному дневі. Прогулятись однією із старовинних вулиць міста, відчути його дух та подих століть, неквапливо ступаючи бруківкою.

     

    Раніше теж були проблеми, справи, обов'язки, які лишали мало часу на Життя. Тоді так само нав'язували ідеї та правила, лише з іншою швидкістю та меншою досконалістю засобів...

     

    Подивитись на небо, відчути радість променя, який грайливо заглядає з вікна у вікно. Вирушити ген за місто, туди, де небо ледь не над головою виблискує візерунками далеких сузір'їв. Відчути п'янкий романтичний аромат надвечір'я та свіжий подих ночі, справжньої неповторної тихої ночі посеред чарівної краси. Зустріти світанок на скелі, що височіє над сповненою туманом долиною. Побачити момент перетворення річки на хмари. Відчути, як тепло, долаючи мільйони кілометрів, потроху сягає землі та зігріває душу.

     

    Взяти старенького ровера, махнути полем та лісом, ярами й долинами, по-над річкою подалі за село, туди, де закінчуються стежки. Зупинитись, подивитись навкруги та усвідомити, в якому дивовижному світі ми живемо! І який так часто втрачаємо, займаючись невідкладними не-своїми-справами...

Наверх